Психологічний вірш » Талант Интернета - сайт талантов, исполнителей, музыкантов, певцов, поэтов и художников. Где творческие люди могут добавлять свои работы – музыку, клипы, картины, стихи, сочинения и поэзию.

Талант интернета


 
 

> Психологічний вірш
Сортировать статьи по: дате | популярности | посещаемости | комментариям | алфавиту


Рожевий лід

Автор: Evgens дата 26-01-2016, 21:58 Стиль: Психологічний вірш
  • 0
Рожевий лід

Рожевий лід

Сонце яскравить ніч,
яскравить сон і тінь всю з пліч,
серцем проходить клич,
у відчуттях незвична річ.

Знов оживає світ,
де з різних квіт, засяє цвіт,
що залишає слід,
мов на душі, рожевий лід.

Лід рожевий, блискучий,
лід надії на краще,
хоч мороз ще тріскучий,
тисне каменем в пращу.

Не позбутись ніколи,
дум і вчинків байдужих,
але ж всюди, навколо,
лід надії, мій друже.

Хмари підуть шатром,
у барвах мрій моїм нутром,
в них спалахне стовпом,
новий хід, що є човном.

Стежка біжить на Схід,
знов знайти яскравий цвіт,
щоб оновити світ,
де знову б яснів рожевий лід.

Спіцин Євгеній 21.01.16



Загублені скарби

Загублені скарби

Загублені скарби

Не знайти те щастя вже,
чарівні всі мрії де,
де яскравість почуття?

Все розтало, вся любов,
вся ласкавість для розмов,
злобне всюди відчуття.

Нахай в розбитім серці,
засяє ніжно сонце,
загоє рани, рани від журби.

Щоб все пішло на краще,
ще краще і все ліпше,
щоб знайти усі загублені скарби.

Загубив скарби вночі,
у пітьмі, немов ключі,
нині ж важко в самоті.

Відшукати радість знов
та зігріти серцем кров,
для любові в доброті.

Нехай в розбитім серці,
з життя засяє сонце,
щоб квітла віра, віра в майбуття.

Щоб не шукати всюди,
насінням серед бруду,
скарби тяжкі, тяжкі до вороття.

Спіцин Євгеній 21.01.16

"Коли людина журиться, то вона втрачає все, що спонукало її радіти!"



Сніговій

Сніговій

Сніговій

З неба ринула імла,
все сховавши від очей,
цвітом білим замела,
наче зорями з ночей.

Потонуло все в імлі,
засніжило, замело,
навіть думи у мені,
всі морозом протягло.

Лину я повз той туман,
що стирає вже сліди,
хуртовина, як фонтан,
вдарить струменем води.

Миттю змокне все лице,
мов від літнього дощу,
відчуваю лиш не це,
бо від холоду дрижу.

Стане темно, як вночі,
тихо всюди, не душі,
є лиш світло з далечі,
що лилося від зорі.

Заяскравилась імла,
білим блиском на землі,
як надія та одна,
що є радістю в мені.

Бачить чари і красу,
української зими,
яку в пам`яті несу,
із характером як ми.

Спіцин Євгеній 02.01.16



Толерант

Автор: Evgens дата 21-01-2016, 09:34 Стиль: Психологічний вірш
  • 0
Толерант

Толерант

Сум викликає
слово "ні",
страх спонукає
навіть в сні,
гострим ножем,
радість вражає,
з кожним разом.

Люди жорстокі,
люди, як є,
ноти високі,
дума все б`є,
на піаніно,
доброй душі,
де в парафіні,
все у тяжі.

Завше почуєш,
хочеш чи ні,
завше відчуєш,
холод на дні,
от що пізнаєш,
з цим живучи,
ніби рушаєш,
ледь пливучи.

Лиш є важливим
і головним,
в світі мінливім,
з злом панівним,
сяй і радій,
на заздрість усім,
в світлі надій,
день стане ясним.

Спіцин Євгеній 01.01.16



Твоя фотографія

Твоя фотографія

Твоя фотографія

Фотографію твою,
в серце власне занесу,
ніби мрію ту свою,
що надасть душі красу.

Там ти всміхнена стоїш
розцвітаєш світлим днем,
любо поглядом ясниш,
як тоді, коли ми йдем.

Просто разом, будь-куди
та спілкуємось про щось,
наче миті не знайти,
про яку вже мріяв хтось.



Їдеш додому

Автор: Evgens дата 20-01-2016, 10:20 Стиль: Психологічний вірш
  • 0
Їдеш додому

Їдеш додому

Їдеш в автобусі додому,
линеш від світу в інший світ,
хоч і відчуєш сильну втому,
згодом що будить щастя цвіт.

Сном ти минаєш кожне місто,
повз кожне поле і село,
і все більш знайомого вбачаєш,
що, немов, до рідного вело.

Бачиш радістю крізь сон,
радо сяючий пейзаж,
як до болю рідний фон,
хату рідну, мов міраж.



Крок від самотності

Крок від самотності

Крок від самотності

Не самотній,
як місяць уночі,
не самотній,
як зірка в далечі.

Не самотньо серце б`ється,
не самотньо думка в`ється,
не самотньо слово ллється.

Завше поруч,
яскравий денний круг,
завше поруч,
до болі милий друг.

Небайдуже відгукнися,
"Як ти, друже?" відгукнися,
де самотність? Озирнися!

Не коханий,
ще досі я комусь,
та жаданий,
наче друг чомусь.

"Все помалу йде до тебе,
усміхнеться все для тебе,
лиш собі всміхнутись треба".

Спіцин Євгеній 30.12.15



Розмови з вітром

Розмови з вітром

Розмови з вітром

Розмову з вітром я веду,
він теж, як я, живе любов`ю,
її не в дівчині знайду,
вона у жилах лине з кров`ю.

Розкаже вітер про часи,
коли ще літо було з нами,
у барвах світлої краси,
росли ліси - зелені храми.

У них зліталися пташки,
свої пісні усім співали,