Вірш » Талант Интернета - сайт талантов, исполнителей, музыкантов, певцов, поэтов и художников. Где творческие люди могут добавлять свои работы – музыку, клипы, картины, стихи, сочинения и поэзию.

Талант интернета


 
 

Сортировать статьи по: дате | популярности | посещаемости | комментариям | алфавиту


Творча ніч 6

Творча ніч 6
Творча ніч
Епізод 6


Віктор Цвіт


Пісня кохання

Ми співаємо пісню для себе,
що лунає у наших серцях
і прохаємо зорі на небі,
на душі пробудити співця,
що втішатиме кожну годину,
рятуватиме від забуття
ту коштовну любові хвилину
що осяює щастям життя.

Ми співаємо пісню веселу,
яка здавна поєднує нас,
бо слова її, наче джерела
витікають і зцілюють враз:
від журби і пустої тривоги,
від безодні незгод і страждань,
а мелодія вкаже дорогу
почуттям до вершини світань.

Ніч осяє нестримна любов
засіваючи зорі ясні,
оживляючи радість розмов
надихаючи нас на пісні.
Усміхається сонечком день,
нам даруючи щастя в очах,
що коханням затьмарює тінь
і піснями живе у думках.














Весна

В теплих променях весни
дивом квіти розцвіли
і красою в любі сни
моє серце повели,
по стежині в чудосад
загубитись серед квіт
і дивитись зорепад,
що нічний осяяв світ.

Коли сонечко встає
і осяє погляд мій,
- лине серденько моє
через сад до річки мрій,
човен там мене чекав,
що прямує до життя,
у якому я кохав
ливши світлом почуття.

Але дні ті вже минули,
ніби мрії і думки,
про які ми вже забули,
як про висохлі річки.
Та надія не згасає,
що зустрінемося знов,
бо між нами не вмирає
вмита радістю любов.

Щастям знаючи весну,
бо вона прийде завжди,
серед квітів я засну
і вісні приходиш ти.
Обіймаючи, мовчиш
бо немає оправдань,
знаю, на душі кричиш
криком болю від страждань.

Але дні ті вже минули,
ніби мрії і думки,
про які ми вже забули,
як про висохлі річки.
Та надія врятувала,
бо зустрілися ми знов,
мов навіки поєднала
два світи одна любов.


Маріна

Промовивши тепле слово
згадую тебе
і квіткою серце знову
радісно цвіте,
бо щастя не знає схову
сонцем в небесах,
коли я зустріну знову
ту, що сяє в снах.

Маріно-перлино,
моя мріє мріям всім,
з тобою години
для душі, неначе дім,
в якому так швидко
я забув про самоту,
покинувши клітку
відчуваю теплоту
ласкавого серця.

Як час до роботи кличе
прагну лиш одне,
побачити ніжні очі,
радісне лице,
відчути обійми рук,
що пестять знов і знов,
доносячи серця стук,
як пісню про любов.

Маріно-перлино,
моя зіронько ночей,
яка у складні години
сяє для очей,
щоб бути з тобою
я б віддав своє життя,
щоб лити рікою
надяскраві почуття
безмежжям кохання.




Спільність

Всюди нас поєднує мовчання
як єдиний, загадковий світ,
у якому з`явиться кохання
сіючи думками первоцвіт.

Варто лиш поглянути ласкаво
і сказати ніжно кілька слів,
щоб любов засяяла яскраво
милим сонцем нескінченних днів.

Всюди нас поєднує взаємність
у моменти радості і бід,
від яких відчуємо приємність,
як добро, яке лишає слід.

Варто лиш поглянути ласкаво
і сказати ніжно кілька слів,
щоб на серці вогник золотавий
проганяв теплом журбу і гнів.

Інколи поєднує робота
чи мандрівка до красивих місць
як у світ розчинені ворота
серцем, що плекає свою міць.

Варто лиш поглянути ласкаво
і сказати ніжно кілька слів,
щоб життя з надією тривало,
душу надихаючи на спів.













Територія війни

Тиша і туман навкруги,
не співає жодна пташка,
поглядом дивлюсь догори
і в думках зітхаю тяжко.

Кожен день на радість мені
подарує віра в чудо,
що не пропаду на війні,
де пропасти можна всюди.

Дим ще ріже очі мої
від багаття стрілянини,
що накрила тишу гаїв
вибуховим шумом зливи.

На руках вже висохла кров,
кров пораненого друга,
що додолу крикнувши впав
і життя просив у бога.

Дівчино кохана моя,
ти чекаєш ще на мене?
Чи тепер ти вже не моя,
адже час без мене лине?

Досі ще читаю листи,
які ти мені писала,
відповідь лише не знайти
чому нині перестала?

День на фронті лине за рік,
то життя триває швидше,
де й коли скінчиться мій вік,
як і всі, не знаю завше.

Хочу тільки смерть не знайти,
повернутися додому,
де життям спокійно піти
у дорогу більш відому.

На війні немає життя,
тільки смерть і довгі муки,
цьому не піти в забуття,
хоч мине чимало років.

Тим, хто повернувся живим
про війну ніколи не забути,
час для них настане сумним
як самотність спіткає відчути.



Фенікс

Серце стукотить,
бо кохає досі,
пташкою летить
пити теплі роси
в поле почуття,
що зазеленіло
радісним життям,
яке душа створила.

В полі серед квіт
слово буде співом,
бо зустрівся світ
чарівної діви,
в нього увійду
і її побачу,
потім пропаду
і від болю плачу.

Серце їй віддав,
відчинивши душу,
бо тоді не знав,
що страждати мушу
від її мовчань,
що ховали правду
тінями бажань
затінявши зраду.

Поле почуття
у вогні палає,
пташка в небуття
в полум`ї рушає,
та через любов
серце не вмирає
і пташину знов
з попелу рождає.

Знову серед квіт,
слово буде співом,
бо летить у світ
пташка в поле дивом
жити далі знов
і не боятись болю,
адже лиш любов
нам дарує волю.


Дороги до кохання

Десь далеко рідна хата
залишилася самою,
тож приємно пригадати,
що вона завжди зі мною.

Раптом я зустрів тебе,
полонивши вільне серце,
почуттям, яке цвіте,
душу тягнучи до сонця.

Кожен день в нову дорогу
вирушаю лиш з тобою,
щоб приборкати тривогу
і не знатися з журбою.

Ти для мене стала домом,
оселившись в моїх мріях,
тож тепер не знаю втоми,
оживаючи в надіях.

Шлях прямує в невідомість,
мов з повітря в невагомість
кожна подорож веде.
Ми мандруємо світами
від кохання до безтями,
що кордонів не знайде.

Як мандруємо частіше,
то кохаємо сильніше
один-одного в житті.
Ще для нас існує радість
що серцям дарує свіжість
не старіти в почутті.




Шлях до щастя

Поміж пеклом і раєм
протікає ріка,
без кінця і без краю
та доволі стрімка,
каламутнії води
заховали в собі,
гострі скелі усюди
і каміння журби.

Прямувавши до щастя,
ми човнами пливли,
крізь порогів нашестя
і обійми імли,
через тихі й безлюдні
острови і міста,
зігрівавши холодні
почуттями літа.

Поміж пеклом і раєм
поміж злом і добром,
ми серцями жадаєм
відшукати нутром,
свою зірку кохання,
що осяє життя,
і промінням світання
прожене забуття.

Течія безнадії
нас на скелі несе
чи до рук лиходіїв,
що чатують усе,
та кохання і мрії
сили нам додадуть,
не втрачати надії
і продовжити путь.








Творча ніч 5

Творча ніч 5
Творча ніч

Епізод 5

Душа

Вона існує в кожному із нас
творити щастя, любов і радість,
а зацвіте, коли настане час
шукати всюди красою милість.

Душа любові, подарована лиш раз,
неначе погляд, у якому сяє щастя,
яке між нами промайне, немов Пегас
і серце любо звеселяє ніжним рястом.

Мов деревом зростає догори,
вона від дум і мрій прекрасних,
які малюють щирі кольори
весняних квітів і снів чудесних.

Душа любові, розфарбовує життя,
неначе діва,що красою будить серце,
і оживляє ті прекрасні почуття
чудовим днем, що між нами сяє сонцем.

Віктор Цвіт 12.01.17


Моя Ніч

Коли удень самотньо,
то ніччю будеш ти,
даруючи могутньою
душею милі сни,
які чарують радість
і спокій почуттям,
яким забуду хмарність
і сяю майбуттям.

Зустріну погляд ночі
метеликом в пітьмі,
в якому бачу очі
закохані твої,
які втішають серце,
як місяць небеса,
надією від сонця,
що творить чудеса.

Розсипавши по небу
жаринами зірок
любов свою від себе
перлинами думок,
в життя моє приходиш
відрадою душі
бо ніжністю вгамуєш
її сумні дощі.


Тому чекаю радо
на той смеркання ключ,
яким прийде до саду,
моя кохана Ніч,
тим місяцем ласкавим,
що змилує зірки
життям з новим началом,
єднаючи стежки.

Віктор Цвіт 12.01.17



Твоя книга

Життям занурюся у світ,
він зацвіте на сторінках
пейзажем книги моїх літ,
яку носив в своїх думках.

Тепер цю книгу чарівну
щодня читаєш радо ти,
неначе стежку мандрівну
шукаєш, ринувши у сни.

В яких над тобою
палатиме сонце,
а щастя рікою
тектиме до серця,
звільняючи почуття
з похмурості забуття.

Як хмари зимові,
страхи всі розтануть,
а думи чудові
кохання розпалять
словами із книги днів,
даруючи серцю спів.

Мандруєш світом чарівним,
зі слів не зводячи очей,
шукаєш ранок всіх ночей,
що спалахне вогнем живим.

Читавши книгою мене,
себе щасливою знайдеш,
бо день самотності мине
коли думками в снах живеш.

В яких із тобою
палатиме сонце,
а щастя рікою
тектиме до серця,
звільняючи почуття
з похмурості забуття.

Для тебе назавше,
я буду тим сонцем,
кохання яснивши
розжареним серцем
із неба в душевний світ
романом минулих літ.


Віктор Цвіт 28.12.16




Диво

Ти пануєш в моїх снах,
у думках і словах,
в них долаючи мій страх
теплотою у очах.

Ти існуєш почуттям,
сполоняючи ураз
серце сяючим життям,
що є нині увесь час.

Наді мною ясним небом,
де пливу я кораблем,
понад хмарами до тебе
чудотворчим королем.

Сонце сповнює вітрила,
вітром сяючих надій,
що мене чекаєш, Мила,
як перлину власних мрій.

Білий місяць на душі
освітляє темну ніч,
у яку, немов ножі
самоти вражає клич.

Вранці соколом гірським,
ти несеш мені любов,
з гір у гавані морські,
де її я вмить знайшов.

Блискучим перлом твого серця,
що сяє дивом на піску
зібравши ніжні барви сонця
у душу теплу і м`яку.

Своїм найкращим в світі чудом,
для мене завше будеш ти,
неначе світло, що є всюди
куди б дорогою не йти.

Віктор Цвіт 23.01.17


Ніч кохання

Місяць синьоокий гляне у вікно
із небес високих сіючи тепло,
темряву кімнати поглядом яснить,
у якій дивлюся як кохана спить.

Очі її милі дивляться у сни,
де буяють квіти вічної весни
і від них кохання в серденьку цвіте,
роблячи від щастя радісним лице.

Сівши біля неї очі не зімкну,
поглядом ласкавим ніжно обійму,
щоб спокійно спала мила цілу ніч,
поряд відчувавши мій душевний клич.

Місяць синьоокий гляне у вікно,
роблячи кімнату океанським дном,
на яке з поверхні спуститься любов,
сяючи очима ранку, що прийшов.

Віктор Цвіт 05.02.17






Дивлюся у вікно

Я дивлюся у вікно,
бо шукаю радість знов,
розливаючи на скло
теплим поглядом любов,
що осяє ніч і день,
думи сіючи ясні
теплотою в сум і тінь,
ніби квіти навесні.

Я дивлюся у вікно,
бо на серці знов журба
болем спалює нутро,
як розлючена юрба,
що руйнує звичний світ
і лишає світ руїн,
у якому щастя цвіт
стане кіптявою стін .

Як надія згасне знов,
то погляну у вікно
і зігрію щастям кров,
що замерзла вже давно,
бо в самотності буття
без любові не дано,
то з коханим відчуттям,
подивлюся у вікно.

Подивлюся у вікно
і побачу там життям
милу дівчину з кіно
небайдужу почуттям.
ніби радість для очей,
любий спокій для душі,
диво днів, тепло ночей
розцвіте вона в мені.

Віктор Цвіт 29.01.17






Трояндовий сніг

Про кохання всі слова
в серці піснею звучать,
про кохання всі дива,
ніби гори височать
над долиною життя,
де закохані живуть
як незгаслі почуття,
що трояндами цвітуть.

Про кохання всі вірші,
прикрашають їхні дні
тим світанням на душі,
що настало ще вісні
першим подихом весни,
що спустилася з вершини,
врятувати від зими
дві трояндові перлини.

Їхні любії думки,
як мільйони пелюсток,
всі осипали струмки
дивом зводячи місток,
по якому від журби
над безоднею страждань
вони разом раді йти
у прекрасний світ бажань.

Віктор Цвіт 30.01.16





Царство квітів

Як чудово, що існує
дивоквіткою душа
і красою причарує
всіх, для кого ще чужа.
ЇЇ квіти зацвітають
в серці кожному теплом,
від якого оживають,
люди істинним нутром.

Погляд кинувши в прекрасне
і побачивши себе,
крізь життя своє нещасне
кожен квіткою цвіте.
Забуваючи про біди,
не зважаючи на біль,
за весною лине слідом,
покладаючи зусиль.

Ставши квіткою кохання
ми цвітемо любим цвітом
в царстві білого світання,
де кохання буде світом,
у якому з розмаїття
почуттєвою красою
враз народиться суцвіття,
що поєднане лозою.

Мов коштовністю існує
та квітучая душа,
бо любов тобі дарує,
і тебе завжди втіша.

Віктор Цвіт 21.01.17



Творча ніч 4

Творча ніч 4
Творча ніч 4

Мерлуза

Покидає в надвечір`ї
світлу гавань корабель,
залишивши цитадель,
на верхівці крутих скель
шлях осяяти з нагір`я.
Гори обрій застилають
діамантами вершин,
що без покриву хмарин
з маяком самотнім тим
жаром море засівають.

Поринає у блакить,
човен мій на хвилях ночі
позирнувши в сині очі,
що теплом своїм дівочим
пісню в серці оживить:
"Ой, пливи моя Мерлузо,
до щасливих островів,
там цвіте уже мімоза
і мене чекає муза,
ніби радість своїх днів".

Промовляючи цю пісню,
подолаю лютий шквал,
не боюсь підводних скал
і піратських тих навал
у лиху годину пізню.
На шляху усе можливо
але завше є надія,
мов на небі зорі сіє
від чекання моя мрія,
що для мене вкрай важливо.

Прожене зірки світання
і Мерлузу вкриє день,
лиш тоді позаду тінь
потопає від цвітінь,
ставши здійсненим бажанням.
Подолав моря глибокі,
пережив тривожним час,
адже маю щастям шанс,
що зустріне ще хоч раз,
мене діва синьоока.
Ось тоді моя Мерлуза
стане нашим милим раєм ,
мов для нас є море краєм
і кохання там співає
світлим духом Марсельєзу.

Віктор Цвіт 10.11.16



Життя без тебе

Відчуваються зміни в душі,
бо сумую без тебе,
коли хлинуть знову дощі
мокрим холодом неба.

Поринаю в сон восени,
падолист, моя втіха,
мов не знаю тепер новини,
що несе щастя сміхом.

Припорошені снігом думки
забувають про радість,
що цвіла теплотою руки,
в серці ніживши милість.

Вітер звіє останні слова,
що ти там десь далеко
твориш з іншим кохані дива,
почуттями дволико.

Дні без тебе, ночі без тебе
обернуться на роки,
в них спасінням маю для себе
тільки сонячні річки,
що фарбують барвами світла
всю байдужість у мені,
мов жалкуєш згодом, що зникла
від щастя навесні.

Віктор Цвіт 13.11.16



Як відчуєш мене

Як відчуєш мене в собі,
як почуєш слова мої,
не топи моє серце в журбі,
що створило всі мрії твої.

Як зустрінеш мене в житті,
ніби день, що не зник у душі,
посміхнися ж мені в почутті,
бо колись ми були не чужі.

Знаю, не повернути
між нами любов,
знаю, вже не зігріти
остуджену кров,
тільки все пригадати
тим днем, що минув,
слід окремо пожити,
мов душею заснув,
від усього стомившись.

Як знаходиш любов нову,
намалюючи знов весну,
то ступай же на стежку живу,
що цвіте у погоду ясну.

Тимчасово забудеш мене,
доки радість приносить життя,
але з часом і щастя мине,
залишивши мої почуття.

Але не повернути,
між нами любов
і теплом не з`єднати
серця любі знов,
долю не відвернути,
що далі веде,
все спочатку почати,
як весна зацвіте,
цвітом щастя нового.

Віктор Цвіт 04.12.16



Мама

Очі ласкаві я бачу душею,
що зігріватимуть серце моє,
в ночі холодні любо`ю своєю
давши світанок, що днину кує.

Погляд коханий чекає на мене,
все позираючи в сіре вікно,
в думах тривожних сльозами нахлине,
що обернуться зі мною в тепло.

Лагідні руки навіюють спокій,
жаром турботи вгамовують біль,
адже єдина у світі жорстокім
мама приносить надію у штиль.

Маючи чари і силу від бога,
ти бережеш мене, Мамо, завжди
де б не ходила життєва дорога,
я залишаю до тебе сліди.

Щоб повернутися сином додому
і пригорнутися милим дитям,
бо лиш з тобою не бути самому,
маючи даром від тебе життя.

Віктор Цвіт 07.12.16




В твоїх очах

В твоїх очах блакитне небо,
де сонце сяє навкруги,
мов літній день є через тебе
теплом коханої руки.

Приходить літо лиш з тобою,
пташиним співом про любов,
яку в душі несеш з собою,
щасливим днем, що не пройшов.

В твоїх очах цвіте і сяє дивний світ,
там щастя тоне, ніби роси, серед квіт,
там чути радість від думок, бажань і слів,
тоді з тобою бути - справжнє диво снів.


В твоїх очах буває буря,
тоді все стогне від вітрів,
які несуть думки від горя,
поки тебе я не зустрів.

Усе минає днем зі мною,
який вважатимеш життям,
бо маєш чари, мов стіною
зробивши вільним почуття.

В твоїх очах палає казка наших днів,
що заховали всі незгоди, сум і гнів,
лише кохання сонцем сяє до зірок,
тому в ненависть не один нам треба крок.

В твоїх очах існує світ для нас обох,
як ера золота, епоха всіх епох.
Його шукали ми, коли ішли дощі
осяйним маревом, загадкою душі.

Віктор Цвіт 27.11.16





Дух весни

Тепло від рук,
мене позбавить мук,
добро від слів,
страшних не кличе снів,
любов душі,
пробуджує дощі,
життям в життя
вливає почуття.

Ввійду у фільм
твоїх палких обійм,
знайти шляхи,
здолати всі страхи.
Ніхто тепер
вже не піде у сквер
самотнім тлом,
кохання знавши злом.

Ти в мені, а я в тобі
із першим подихом,
нас втішає у журбі,
кохання покликом:
не ховатись у юрбі
за знаком оклику,
берегти любов в собі
від вітру вогником.

Душа в душі,
як зарево вночі,
веде до мрій,
сузір`ями надій,
хоча не раз,
болючим буде час,
любов цвіте,
весною, що прийде.
.
Віктор Цвіт 29.11.16


Сліди на снігу

Казковим снігопадом
в життя прийде зима
і білосніжним садом
думки мої пройма,
немов тепер позаду
із осінню журба,
бо знову є відрада,
що мрією жива.

Піду по сніговію
стежиною душі,
шукати свою мрію,
якій пишу вірші
безсонними ночами,
в сумні і сірі дні,
все живучи роками
рабом в своєму сні.

Як подарунок долі
знайду твої сліди
за ними йду від болю,
від суму і біди,
зустрітися з тобою
в обіймах теплоти,
яку несу з собою
багаттям доброти.

Нехай любов навіки
мені і не знайти,
немов бездонні ріки,
яких не перейти,
зима покличе знову,
до щастя два світи,
вести любов казкову
єднаючи сліди.

Віктор Цвіт 12.12.16





Фотограф

Світло спогадів яскравих
зберігаю для душі,
полем квітів золотавих
що рождають міражі.

З ними все побачу знову,
що втонуло у роках
і почую серцем мову,
що звучала у думках.
Знов відчую теплим слово,
ніжним дотик у руках,
хоч життя не має схову,
а стікає по струмках.

Тож дістану дивопристрій
і погляну на життя
та спіймавши гарний настрій
збережу на майбуття.
І в картинках з мого світу
бачу радістю її,
діву юну, повну цвіту,
що вкрашала дні мої .

Як шкода, що все минає,
позираючи у сни,
де промінням догорає
диво ранної весни.
Але спогади яскраві,
розростаючись живуть,
ніби думоньки ласкаві
за тобою ще цвітуть.


Віктор Цвіт 20.12.16




Острів Капрі

Вже прийшла в Неаполь ніч,
запаливши його чари,
серед них почув я клич,
що привів мене за хмари,
там ти сяяла душею
ливши місяцем блаженство,
ставши радістю моєю,
з миті нашого знайомства.

Попливемо на човні
у безкрає синє море,
провести у ньому дні
і нічні зустріти зорі,
спільним часом в самоті,
живучи одним бажанням,
знайти мрією в житті,
острів нашого кохання.

Як торкнувся ранок хвиль,
погасивши в небі зорі,
ми потрапили у штиль
біля острова у морі,
до якого, мов життям
разом линули щомиті
поєднатись почуттям
що є світлом в оксамиті.

Віктор Цвіт 24.12.16











Творча ніч 3

Творча ніч 3
Творча ніч 3
Перший сніг

Сяю сонцем у думках
і розпалюю любов
теплотою у руках,
що від серця лине знов.
Милим диханням душі
я радію кожен день,
проливаючи дощі,
кольоровістю у тінь.

Першим снігом нестійким
покривається земля,
ніби дотиком легким,
щастя постіль простеля,
забираючи ввесь сум,
безнадію і печаль,
адже з радістю не сам,
бо когось, напевно, жаль.

Сніг розтане швидко-швидко,
як між нами біль,
мов кохання видко-видко
дивом звідусіль,
що прилине і зігріє
теплотою почуття,
ожививши наші мрії
про казкове майбуття.

Сонце лине до весни
оживити море квіт,
від студеності зими,
що приносить сніг і лід,
щастя спільне лине з ним,
незабутністю душі,
що палає тлом незлим,
світом, де ми не чужі.

Віктор Цвіт 31.10.16



Король і королева

Приходить щастя в наший дім,
коханням до життя,
хоч інколи між нами грім
журбою промайне.
Здолають смуток почуттям
закохані серця,
любивши спокій відчуттям,
бажанням про одне.

Палацом сяє до зірок,
хатинонька проста,
ступаючи до неї крок,
помітно бідноту.
Красу дарує щастям їй
весна в душі на двох,
в оселі мов живеш своїй,
то маєш теплоту.

Взаємністю взірцевою
осяявши мій світ
ти будеш королевою
моєю назавжди
яка є поряд вірністю
з коханим королем
ласкавістю і ніжністю
рятуючи в біді.

Біда не раз постукає
у двері золоті
і радісно вигукує
про щастя в темноті,
але пітьму не впустимо
у наші милі дні,
які коханням світимо,
творивши владу снів.

Віктор Цвіт 25.10.16

Перехрестя

Ми клялися один-одного кохати
і нести життям кохання кожен день,
щастя маючи, яке не відшукати,
ніби світло, що осяює всю тінь.

Була милістю нам кожна пора року,
надихаючи на радісні думки,
із сміливістю творити спільні кроки,
що у річку потечуть, немов струмки.

Швидко казку змінить гнів
і у серці змовкне спів,
залишивши сяйвом снів,
світло тих минулих днів.

У подвійній самоті,
тоне все у пустоті,
бо у кожнім почутті
вже немає теплоти.

Наростають неповагою між нами,
слово кожнеє і вчинки, що на злість,
з перехрестя ми полинемо шляхами,
живучи один для одного, як гість.

У майбутньому чекають безнадії,
доки сльози і мовчання від незгод,
перетворюють коханих в лиходіїв,
викликаючи погіршення негод.

Віктор Цвіт 21.10.16



Осінь і кохання

Сонце вигляне з-за сірих хмар
подивитись падолист,
чувши музику живу від чар,
осінь в цьому має хист.

Вбрані в золото дерева всі
сіють ноти до землі,
мов їх чую, то живу у сні,
що яскравиться в мені.

Вітер Півночі іще слабким
про морози заспівав,
пісню ритмом своїм швидким
перший іній засівав.

На прогулянку зі мною ти,
сподіваюся, підеш,
щастям бачивши про мене сни
поруч радо зацвітеш.

Поговоримо про світлі дні,
які осінь золотить,
щоб ми сяяли в коханім тлі
в мить, що світлом закипить.

Днини слабшають вже до зими,
ночі дужчими стають,
щоб міцнішали коханням ми,
як сніги до нас прийдуть.

Віктор Цвіт 30.10.16

Між нами

Між нами день
з пісень весни,
які птахи співають сонцем нам,
позаду тінь,
де я і ти
серед зими з журбою сам-на-сам.

Бо з нами світ,
де ніжить цвіт
живим теплом кохання щире в нас,
явивши мить,
якою жить,
допоки духом щастя лине час.

Між нами день,
який мовчить,
лише шумить у тиші вітерець,
то знову тінь
прийшла навчить,
що біль сильнішим має манівець.

Бо сяє з ним
вогнем ясним,
самотнє серце і самотній дух,
яснивши свій
оазис мрій,
який любов`ю зве вершити рух.

Між нами сон,
фантазій всіх,
в які закохано веде душа,
коли ж мусон,
веде до втіх
і перетнеться у серцях межа.

То хлине враз
тепло у нас,
яке палким коханням ми назвем,
проживши час
краси і фраз,
ми спільним день життя почнем.

Віктор Цвіт 06.11.16

Палаючі любов`ю

Як відчиниш ти своє вікно,
в кімнату сонечко впускаючи,
то засяє днем чудовим скло,
в серці щастям оживаючи.

Напишеш ти моє ім`я
пальцем на склі ласкавості,
душею враз прилину я,
птахом світла і яскравості.

Зустрінемо ми разом день
продовженням свого життя,
хоч інколи бажає тінь
забрати всі почуття.

Допоки серце відчуває тепло,
допоки радістю кохання текло,
то разом жити доти й будемо ми
щоб життям здійснилися сни.

Не є важливим, що чекає на нас,
не є важливим, що коротким є час,
сьогодні ми сяємо коханими знов,
палаючи полум`ям, що зветься - любов.

Летять у вирій журавлі,
тишу всюди залишаючи,
а хмари ніби кораблі,
линуть морем не спиняючить.

За мною плачеш ти дощем
з вітром неспокійності,
то йду до тебе із плащем,
сяйвом позитивності.

Віктор Цвіт 30.10.16

Відзеркалення

Холоне серце у тобі,
холоне радість у думках,
коли помітиш у юрбі,
того, хто ніс тепло в руках.

Мовчанням зміняться слова,
смерканням сяють почуття,
бо вже ти віриш у дива,
про мене мавши забуття.

А я тобі скажу ласкаво:
"В мені ти бачиш не мене,
думкам повіривши лукаво
у сон, що скоро вже мине.
Насправді ж бачиш ти себе,
в моєму дзеркалі очима,
тому я житиму для тебе,
яснивши сонцем за дверима".

Хлюпоче радість літнім морем,
співає серденько пісні,
коли ліси змінились полем
і сяють квіти навесні.

Тріпоче крилами кохання
моя пташина чарівна,
яка несе тобі світання,
як в небі зіронька одна.

Тоді скажу тобі ласкаво:
"Мене ти бачиш у собі,
палавши полум`ям якраво
від щастя й радості в юрбі.
Як час до зустрічі настане,
захочеш бачити себе,
як зірку, що любов дістане
і в почуття її веде".

Віктор Цвіт 6.11.16

Відчуваю, що люблю

Відчуваю голос твій,
як частиноньку душі,
поринавши в сяйво мрій,
що цвілися у тобі,
як дороги в радість днів,
що думками поведуть
оживити в морі снів
почуття, які живуть.

Відчуваю погляд твій,
теплотою від весни,
як зігріюсь від надій
для душі його знайти
серед інших світлих днів,
які стали вже життям
та казкові барви снів
поєднали із буттям.

Відчуваю дотик твій,
ніби щастя те своє,
вгамувавши смуток свій
тим, що поряд ти ще є,
посміхаєшся й мовчиш,
мов не треба вже тих слів,
бо від щастя аж тремтиш,
чувши рідний серця спів.

Віктор Цвіт 01.11.16


Коли сяє серце

Сяє місяць в небо ночі
погляд до зірок,
сіє щастя в їхні очі
радістю думок.

Вразить сяйво те небесне
дивом дві душі,
що забули про чудесні,
пристрастні дощі.

Коли сяє серце, маючи любов,
мов свою домівку, свій життєвий світ,
то ласкавить зустріч ніжністю розмов,
що лишає думи про весняний цвіт.

Заіскряться метеори,
жаром почуттів,
пронизавши чорне море,
чарами вогнів.

Спалахнуть від того жару,
дві замкнуті душі,
розігнавши сірі хмари
і віднині не чужі.

Адже сяє серце, маючи любов,
ніби світло денне, мрію про життя,
адже після болю радість буде знов
оживати любим, вищим почуттям.

Віктор Цвіт 01.11.16

Очі дитинства

Погляну у вічі дитинства знов,
відчую дитяче тепло,
згадавши казковую першу любов,
з якою так любо було.

Розтану у часі, звільнивши себе
від працею сповнених днів,
вернувшись в минуле побачу тебе,
Перлино усіх моїх снів.

Дівчино з моїми очима,
з думками дитячих років,
чекаю тебе за дверима
у день, що на радість летів,
хлопчиною, що має друга,
якого не має ніхто,
Моя ж ти щасливості смуга
в житті, яке звалось - плато.

Зустріну весною тебе у житті
і стану з тобою дитям,
згадавши ті наші сади в почутті,
які вже не змити морям.

Морями хвилюється зріле буття,
лишивши позаду едем,
а ми збережемо його відчуття,
мов досі в дитинстві живем.

Віктор Цвіт 09.11.16


Особливий день

Автор: Evgens дата 21-02-2016, 15:28 Стиль: Вірш
  • 0
Особливий день
Особливий день

Особливим є день,
дуже світлий, аж дивно,
коли серденьку тінь,
ніби мить, не потрібна.

Оживе він із мрій,
запаливши кохання,
поки присудок твій,
відкриває світання.

Незабутній цей день,
для закоханих світу,
ніби радісний день,
що виблискує цвітом.

З усіх втілених мрій,
із здійсненних бажань,
адже завше є свій,
цвіт із довгих чекань.

Особливим є хтось,
бо до когось так тягне,
наче вже душа щось,
щось зусиллями прагне.

Даруй щастя свій цвіт,
на ту мить, хоч маленьку,
раптом оживе світ,
як світання, тихенько.

Буде цінним цей день,
день закоханих всіх,
бо до сонця крізь тінь,
полетіти ти зміг.

Адже крила ясні,
нам кохання дає,
яке хоч живе в сні,
але все-таки є.

Спіцин Євгеній 14.02.16


Три бажання

Автор: Evgens дата 15-02-2016, 00:01 Стиль: Вірші
  • 0
Три бажання Три бажання Три бажання
Три бажання

Мрії про тебе

Кожна, які б не знайти,
кожна. в яких живеш ти,
мов найсвітліша,
мов наймиліша,
мрія, якою є ти.

Кожна говорить про світ,
що розцвітає, мов цвіт,
в кожному серці,
променем сонця,
сяє в душі моїй слід.

Мрії про тебе,
чудо для мене,
зорями з неба,
кожна мов лине,
світлом блискучим,
жаром палючим,
в душу приймаю,
мов оживаю.

Кожна, які лише знав,
кожній здійснитися дав,
як найсвітлішій,
як наймилішій,
про тебе, тоді ще я знав.

Будуть яскравим ядром,
будуть блискучим шатром,
слово про тебе,
думка про тебе,
що пронесуться нутром.

Спіцин Євгеній 07.02.16

"Кожна людина, яка до вподоби, - це квітка в душевному саду, в якому цвітуть твої мрії!"
"Вітаю з Днем закоханих! Бажаю щирого, взаємного і яскравого кохання, яке, мов маяк, освітляє твій життєвий тернистий шлях, даючи безсмертну надію на краще"



Сади Семіраміди

На серцем даній висоті,
у тій безмежній доброті,
вони живуть під сонцем мрій,
що на любовній широті.

Сади є чудом із чудес,
де цвіт земний зібрався ввесь,
заради милої в житті,
цвісти, радіти до небес.

Могутній цар у давнину,
у Вавилоні чарівнім,
явив кохання ширину,
із чудом Бога на рівні.

Царівну з Мідії любив,
яка за домом била плач,
її додому не пустив,
а міцно пригорнув до плеч.

Щоб подолати її біль,
сади висячі збудував,
на блоках каменю і скель,
той дім для неї оживав.

Вона проводила там час,
усе милуючись красой,
в собі пізнала: "Світ не згас,
коли коханий є зі мной."

Сади над містом височать,
неначе острів серед гір,
кохання силу величать,
яке в дивах не знає мір.

Спіцин Євгеній 08.02.15

"Завше цікавить питання: На що здатен кожен заради коханої людини?"
"Вітаю з Днем закоханих"





Інші кольори

Не прозорий світ,
там безліч кольорів,
як неозорий цвіт,
він всюди паленів.

Підібрався тон,
як кожен побажав,
мов провалився в сон,
де серцем малював.

Ті власні мрії всі,
думки хороші, злі,
яскраві, сірі дні,
де все в одному тлі,
у тлі. яке обрав
і серцем вже забрав,
на навмання забрав,
побідкавшись пізнав,
що кольори не ті,
коли ти вже не в сні.

Тече ріка одна,
а русел тисячі,
що струменем до дна,
проточують ключі.

До різних берегів,
зі спільной сторони,
де кожен зеленів,
відтінком цілини.

Плекавши мрії всі,
іще в рожевім тлі,
хоч линуть швидко дні,
в однаковому тлі,
а ти це не хотів,
від гніву аж горів,
від суму посірів,
вже визнати зумів,
що кольори не ті,
як не живеш у сні.

Спіцин Євгеній 09.02.16
"Ніколи не гріх пробувати жити по-іншому."


Растр

Автор: Evgens дата 9-02-2016, 10:00 Стиль: Вірш
  • 0
Растр

Растр

Відчуття із порожнечі,
полонить усі думки,
почуття од холоднечі,
вразить серце, як голки.

Невимовні ці страждання,
мов нема потрібних слів,
описати це смеркання,
кожних митів, кожних днів.

Ще спідкнеться моє серце,
через камені журби,
відвернеться щастя сонце,
до зухвалої юрби.



Тур

Автор: Evgens дата 7-02-2016, 21:26 Стиль: Вірш
  • 0
Тур

Тур

Минають снами дні усі,
нестримно танувши в душі,
засніжать краплями на склі,
палало що так у тобі.

Місця нові все раз-у раз,
стартуєш знову із нуля,
бо вже спливає миттю час,
шукати в діях власне я.

Неначе тур щоразу йде,
життям по світу вітерцем,
який також щоденно дме,
новим, новітнім промінцем.



Красс

Автор: Evgens дата 7-02-2016, 21:02 Стиль: Історичний вірш
  • 0
Красс

Красс

Все дозволено йому,
кожна розкіш, мов його,
бачить втіху в будь-чому,
побажавши будь-чого.

Манить влада від грошей,
у сенаті, у військах,
лиш багатих він людей,
поважає у думках.

Є своїм серед дворян,
всім підкупним і лихим,
став володарем міщан
та проблемою чужим.



Спасибі за день

Автор: Evgens дата 7-02-2016, 21:01 Стиль: Вірш
  • 0
Спасибі за день

Спасибі за день

Щастя світлом,
від сну розбудить враз,
сонцем ніжним,
вже зустрічає нас.

Води світла,
заповнять небеса,
мов не зникли,
на світі чудеса.

Ніби звично,
на нас чекає стрес,
що невдячно,
в думки журбою вліз.

Кину погляд,
на світлий краєвид,
зміню вигляд,
як знов родивсь на світ.

За кожен день спасибі,
що проживу як мить,
яку провів в садибі,
де хочеться так жить.

За кожен день спасибі,
за кожні біль, журбу,
де завше я для себе,
хороше щось візьму.

У мовчанні,
проводжу часто час,
як навчання,
плекати цвіт із мас.

Спокій поруч,
як світ, що за вікном,
він, як павич,
яскравиться пером.

Спіцин Євгеній 01.02.16



Хмарохід

Автор: Evgens дата 7-02-2016, 16:02 Стиль: Вірш
  • 0
Хмарохід

Хмарохід

Розцвіте яскравим цвітом,
полонить всі небеса,
промениста зірка світу,
що дарує чудеса.

Чистотою, блиском світла,
проганяє ранком ніч,
позитивом віють мітли,
як відлунням кожен клич.

Як погляну враз очима,
помічаю дивину,
течія якась незрима,
привела на цілину.



Тиша

Автор: Evgens дата 6-02-2016, 17:25 Стиль: Вірш
  • 0
Тиша

Тиша

Не бачу день сумним,
не буду вже сліпим,
в собі побачу сонце.

Не буде світ мутним,
в якому жив глухим,
своє не чув я серце.

Розтане знов імла,
згорає в ній дотла,
журба, що тьмарить радість.

В думки не ринуть знов,
хто ще поганим був,
хто вже не має цінність.

В душі засяє інший світ,
який народить тиші цвіт,
що кине почуття на зліт.

Які у гори доброти,
ведуть усіх насамоті,
щоб не втрачати висоти.

Спіцин Євгеній 05.02.16



Чайка і орлан

Автор: Evgens дата 6-02-2016, 17:22 Стиль: Вірш
  • 0
Чайка і орлан Чайка і орлан

Чайка і орлан

Він є символом висот,
царства криги і снігів,
понад лісових широт,
серед скель і між вітрів.

А вона, як бриз морів,
береги для неї дім,
де є гурків від валів,
ніби із небесся грім.

Чайка і орлан,
кожен завше сам,
скрипка і орган,
незвичайність нам.

Діва всіх морів,
хлопець гір, вітрів,
не разом у житті,
бо різні у бутті.

Він жадає висоту,
дім возвівши на горі,
на озерній чистоті,
зустрічає знов її.

Вона любить лиш тепло,
радість хвиль і цвіт життя,
море ж завше ним текло,
у фіорди гір чуттям.

Спіцин Євгеній 31.01.15



Коматоз

Автор: Evgens дата 6-02-2016, 17:22 Стиль: Вірш
  • 0
Коматоз

Коматоз

В коматозі знову й знов,
коли пізнаю любов,
пізнаю, знову щоб забути.

В коматозі рину вниз,
під ногами ніби слиз,
почуттям, мов вмираю знову.

Чом, чом я страждаю знов?
Знов. знов ішов я не туди,
Боже, ну за що мені цей біль?
Цукром вважав те, що насправді сіль.

В коматозв згасне день,
сонце мов сховала тінь,
що в дзеркаллі мрій не бачу.

Знов помилку допустив,
знов до серця підпустив,
впустив, не знавши, що утрачу.

Спіцин Євгеній 31.01.16



Помаранч

Автор: Evgens дата 1-02-2016, 18:46 Стиль: Вірш
  • 0
Помаранч

Помаранч

Ласкаве сонце сяє в небо,
вливає радість в небосхил,
змиває чорні й сірі скиби,
розмахом мов блискучих крил.

Потоне в сяйві все довкола,
ліси, поля і всі міста,
думки наповняться доволі,
водою, чашка мов пуста.

Всміхнеться в помаранчу серце,
відчувши ласку і тепло,
його журби покинуть скельця,
його вже болем не пекло.

Зрадіє щиро подорожній,
близький і ближній, всі, хто є,
неначе ліс той придорожній,
було дитинство де моє.

Заяскравиться мій світ,
розганяється на зліт,
незвичайним літаком,
в чудо, що тече струмком.

Із небес аж до землі,
де зрадівши я живу,
в життя з власної душі,
помаранчем я цвіту.

Спіцин Євгеній 27.01.16



Місячний камінь

Автор: Evgens дата 1-02-2016, 18:34 Стиль: Вірш
  • 0
Місячний камінь

Місячний камінь

Не треба нових думок,
не треба і почуттів,
що вразять немов гвіздок,
без жалю і співчуттів.

Не треба сліпучих мрій,
здійсняться що не мені,
розвію все, досить, край,
про інше мої пісні.

Про день той сонячний,
про чисті небеса,
про камінь місячний,
що творить чудеса.

Яскравістю, теплом,
без зайвих кольорів,
глибоким тим добром,
яке плекати смів.

Терзають все погляди,
б`ючи мене кнутом,
до спільної вигоди,
помчать вони гуртом.

Зостану в пітьмі нічній,
із тліючим місяцем,
аж поки в душі моїй,
щось не засріблиться.

Засріблиться щирістю,
душевна простота,
прокинеться зрілістю,
глибока доброта.

Бо камінь місячний,
вже воскресив любов,
як промінь сонячний,
який побачу знов.

Спіцин Євгеній 28.01.16


Назад Вперед
Наверх